У повісті "Дитинство" М. Горький розповів про свої дитячі роки, в яких чи не головне місце займала його бабуся. Дивакуватий, дуже повна, великоголову, з величезними очима, пухким червонуватим носом. У житті хлопчика бабуся з'явилася, коли помер його батько, і до кінця своїх днів вона завжди була поруч.
Хлопчик бачить і розуміє, що внутрішньо бабуся красива, вона м'яка, ласкава, добра, намагаються зрозуміти і допомогти у будь-якій ситуації.
При своїй повноті бабуся ходила дуже легко, плавно й спритно. Рухи її були схожі на котячі.
У бабусі була дуже приємна білосніжна посмішка, очі при цьому спалахували теплим світлом, і обличчя ставало молодим і світлим.
Волосся у неї були чорні, дуже густі, довгі та неслухняні. Тому, коли бабуся розчісувала редкозубим гребенем, то зазвичай сердилась.
Говорила бабуся весело, доладно, співуче. Часто згадувала Бога. Все, що вона говорила, було теплим і ласкавим, тому хлопчик з першого дня подружився з бабусею, вона стала для нього найбільш вірним і близьким другом, самим розуміючим людиною. Пізніше він зрозумів, що бабуся була тією людиною, яка віддає свою любов безкорисливо, вона любить світ таким, який він є.
М. Горький трепетно згадує про бабусю, і, можливо, саме безкорисливе ставлення до людей допомогло письменникові надалі перенести важкі хвилини життя.