"А зорі тут тихі ..." - це повість про війну. Дія відбувається в роки Великої Вітчизняної війни. На одному із залізничних роз'їздів службу несуть бійці окремого зенітно-кулеметного батальйону. Ці бійці - дівчата, а командує ними старшина Федот Евграфич Басков. Спочатку це місце було тихим куточком. Дівчата іноді ночами стріляли по літаках. В один день сталося щось непередбачене. З'явилися німці. Переслідуючи їх у лісі, дівчата на чолі з Васковим вступають з ними в нерівний бій. Вони гинуть одна за одною, але лють і біль, бажання помститися допомагають Вас-Кову перемогти.
Вся повість написана легко, розмовною мовою. Завдяки цьому краще розумієш думки героїв і те, що вони роблять. На тлі жахливих подій травня 1942 року цей роз'їзд виглядає курортом. Спочатку це дійсно було так: дівчата загоряли, влаштовували танці, а ночами "азартно лупили з усіх восьми стволів за пролітають німецьким літакам".
У повісті шість основних героїв: п'ять дівчат-зенітниця і старшина Васко.
Федотові Васкову тридцять два роки. Він закінчив чотири класи полкової школи, а за десять років дослужився до старшинського звання. Васко пережив особисту драму: після фінської війни його покинула дружина. Свого сина Васко витребував через суд і відправив до матері в село, але там його вбили німці. Старшина завжди відчуває себе старше за свої роки. Він добрий виконавець.
Молодший сержант Рита Осяніна вийшла заміж за "червоного командира" у неповні 18 років. Свого сина Аліка вона відправила до батьків. Її чоловік геройськи загинув на другий день війни, а Рита дізналася про це тільки через місяць.
Соня Гурвіч - сирота. Її батьки, швидше за все, загинули в Мінську. Вона в цей час вчилася в Москві, готувалася до сесії. У загоні вона була перекладачкою.
Галя Четвертак не знає своїх батьків. Її підкинули в дитячий будинок. Звикнувши оточувати всі таємничістю, вона змусила похвилюватися через це. Галя говорила усім, що її мама - медичний працівник. Я вважаю, що це була не брехня, а бажання, що видаються за дійсність.
Ліза Брічкіна була дочкою лісника. Одного разу до них у дім батько привів гостя. Ліз він дуже сподобався. Він обіцяв влаштувати її в технікум з гуртожитком, але почалася війна. Ліза завжди вірила, що завтрашній день настане і буде краще, ніж сьогодні.
Женя Комелькова, перша красуня роз'їзду, виросла в хорошій сім'ї. Вона любила розважатися, і в один прекрасний день закохалася в полковника Лужина. Він-то і підібрав її на фронті. У нього була сім'я, а Женьку за зв'язок з ним відправили на цей роз'їзд.
Одного разу дівчат перевели з передової на об'єкт (роз'їзд). Рита попросила послати туди саме її відділення, тому що звідти було легше добиратися до міста, де жили її батьки та син. Повертаючись з міста, саме вона виявила німців.
Майор наказав Васкову наздогнати диверсантів (Рита бачила двох) і вбити їх. Саме в цьому поході і розгортається основна дія повісті. Васко допомагає дівчатам у всьому. Під час зупинки на перевалі між ними панують дружні відносини.
З'являються німці. Виявляється, що їх шістнадцять чоловік. Васко відправляє Лізу назад на роз'їзд. Першою померла Ліза Брічкіна. Він потонув у болоті, повертаючись на роз'їзд: "Ліза довго бачила це синє небо прекрасне. Хриплячи, випльовувала бруд і тяглася, тяглася до нього, тяглася і вірила ". Вона до останньої миті вірила, що завтра настане і для неї.
Соню Гурвич застрелили, коли вона повернулася за забутим кисетом Васкова.
У Галі Четвертак не витримали нерви, коли вона сиділа з старшиною в дозорі.
Риту Осяніну поранило гранатою, і Женя загинула, відводячи від неї німців. Рита, знаючи, що її рана смертельна, вистрілила собі у скроню.
Разом з автором переживаєш ці смерті і біль Васкова, який зумів перемогти.
Повість написана дуже жваво, зрозуміло. На тлі війни показані оптимістично налаштовані дівчата. Перемога Васкова символізує перемогу росіян над німцями. Важко що дали, повну втрат перемогу.
У кінці повісті, в епілозі, Борис Васильєв показує пару героїв - Альберта Федотича і його тата. Мабуть, Альберт - це той самий Алік, син Ріти. Федот Басков усиновив його, 'хлопчик вважає його справжнім батьком.
Це означає, що, незважаючи на всі труднощі і злигодні, російський народ живий і буде жити.
Дуже цікаво зображення природи. Красиві види, намальовані автором, відтіняють все, що відбувається. Природа як би дивиться на людей з жалем, участю, як би кажучи: "Нерозумні діти, зупиніться".
"А зорі тут тихі ..." Все пройдет, а місце залишиться тим же. Тихим, німий, красивим, і тільки будуть біліти мармурові могильні плити, нагадуючи про те, що вже пройшло. Цей твір служить прекрасною ілюстрацією до подій Великої Вітчизняної війни.
Ця повість мене дуже вразила. Перший раз я її читала, сидячи з носовою хустинкою в руці, тому що втриматися неможливо. Саме через це сильного враження, так що запам'ятався мені, я і вирішила написати про цей твір. Основна ідея цієї повісті - непереможність людей, які воюють за свободу Батьківщини, за праве діло.