Роман "Євгеній Онєгін" - найбільш значний за обсягом, за охопленням життєвих подій, по різноманіттю тем та ідей твір О. С. Пушкіна. Він надзвичайно ревно захищав свою працю від нападок критиків, нетерпляче чекав виходу в світ кожної чергової глави роману, болісно реагував на те, що найближчі з його друзів - Бестужев і Рилєєв - недооцінили задуму автора і ставили "Євгенія Онєгіна" нижче "Бахчисарайського фонтану" . Пушкін відобразив у романі свій шлях від романтизму до реалізму, свій життєвий і художній пафос протверезіння.
Автор веде протягом усього роману невпинну боротьбу з переможеним класицизмом і переможцем романтизмом. Він пародіює ложноклассіческій епос і впевнено декламує свою відмову від віджилої естетики:
Благослови мій довгий працю,
О ти, епічна муза!
І, вірний посох мені вручивши,
Не дай блукати мені вскос' і криво.
Досить. З плечей геть тягар!
Я класицизму віддав честь ...
Настільки ж іронічно, але набагато тонше, пародіює Пушкін опошлення романтичну елегію: сучасники не могли без усмішки читати передсмертні вірші Ленського, заяложені епітети, штучно перебільшені почуття, набір пишномовних виразів та інтонацій дуже нагадували їм кочують з твору в твір літературні штампи:
Куди, куди ви відлетіли,
Весни моєї золоті дні?
Що день прийдешній мені готує?
Його даремно зір слідкує,
В глибокій тьмі таїться він.
Немає потреби; прав долі закон.
Впаду я, вражений стрілою,
Чи мимо пролетить вона, Все благо ...
Пушкін в "Євгенії Онєгіні" бореться за народність літератури, за демократизацію російської культури, за створення мови російського суспільства, вільного від застарілої лексики і від іноземних слів, бездумно залучаємо в літературний обіг. Все це він втілює не тільки в авторських відступах, гаслах, закликах. Цією думкою пронизане увесь твір.
Пушкін вводить в сюжет образ автора, він відчуває назрілу необхідність самому розкритися у творі. Автор проникливо ділиться з читачами деталями своєї біографії, своїми життєвими спостереженнями, ідеями. Форми і теми його звернень до читача надзвичайно різноманітні: онто наближається до нього, то, відділяючись, веде його за собою, то підкреслює своє знайомство з героями роману, надаючи цим самим правдивість всьому описуваного.
Стильовий діапазон розповіді гранично широкий - від високого ("Пройшла любов,. З'явилася муза, і прояснився темний розум. Вільний, знову шукаю союзу чарівних звуків, почуттів і дум ..."), пронизливо ліричного ("Я пам'ятаю море перед грозою: як я заздрив хвилях, біжучим бурхливої чергою з любов'ю лягти до її ніг! ") до гранично реалістичного (" ... ще не перестали топати, сякатися, кашляти, шикати, плескати; ще зовні і всередині скрізь блищать ліхтарі ... ") і по-справжньому сатиричного (" З своєю дружиною огрядною приїхав товстий Пустяков; Гвоздін, хазяїн знаменитий, власник голих мужиків ... "). Поет малює реалістичну картину життя свого часу і створює образ яскравого, привабливого співрозмовника.
Постійно тримати читача в напрузі протягом усього віршового твору такого розміру А. С. Пушкіну вдалося завдяки винаходу ним нової, найдовшою строфи в російській поезії - четирнадцатістрочной "Онєгінська строфи". У ній використані всі класичні види римування: перший чотиривірш - рима перехресна, друге - рима парна, третя - охоплює й, на закінчення, двовірш, пов'язане парним співзвуччям. Практично весь роман написаний цими строфами із суворою системою римування чотиристопним ямбом. Пушкін не дарма вибрав цей розмір: їм дуже зручно вести розповідь, він енергійний, пружно, вміщає в себе відтінки різних почуттів від ніжно-ліричного, від мрійливого і філософського роздуми до поривів гніву, обурення, до вираження іронії, сатиричного сприйняття. Настільки ж уміло Пушкін змінює ритм, інтонацію, лексику, що дозволяє відображати світ у всій його різноманітності. До того ж кожна строфа являє собою як би окрему главку. І це дає можливість поетові вільно розвивати окремі епізоди оповідання, якщо потрібно, то і відволікатися у бік, вставляти свої роздуми про той чи інший явище життя, не перериваючи основної нитки розповіді.
Пушкіну, з його досконалою технікою поетичної, багатою уявою і чарівним володінням російською мовою вдалося витримати обрану строфу протягом усього роману, аніскільки не послаблюючи напруженості сприйняття подій роману читачем. Тільки у листах головних героїв одне до одного автор розмиває кордони строф, підкреслюючи цим самим душевний порив, глибину і силу пристрасті. Пісня кріпаків дівчат, так перегукується зі сум'ятний душевним станом Тетяни, також випадає з малюнка роману. Ритм тут повільний, співучий ... В іншому ж з першої строфи ("Мій дядько самих чесних правил, коли не на жарт занедужав ...") до останньої О. С. Пушкін блискуче витримав стиль і розмір розповіді. Останні рядки роману написані всі тим же енергійним ямбом:
Блаженний, хто свято життя рано
Залишив, не допивши до дна
Келиха повного вина,
Хто не дочел її роману
І раптом вмів розлучитися з ним,
Як я з Онєгіним моїм.