Але одна річ у Гоголя підноситься над іншими, як би Царюючи в живій, повному руху і суєти світі речей. Це - дзеркало. «Справедливіше всього назвати цю книгу вірним дзеркалом людини», - починає Гоголь «Авторську сповідь». І: «Мені потрібно було мати дзеркало, в яке я міг би дивитися і бачити краще себе, а без цієї книги навряд чи б я мав це дзеркало». Або - так: «Поезія лірична є портрет, відображення і дзеркало власних вищих порухів душі поета». У уподібненні поезії дзеркала нового немає; новизну йому надає його поширеність, розвернутися. «Це та страшна школа, від якої або точно свіхнешь з розуму, або порозумнішаєш більше, ніж коли-небудь», - пише Гоголь тут же, в «Авторській сповіді». Книга Гоголя, за його словами, - дзеркало, але ця ж книга - школа. А школа для Гоголя - священне місце. Дзеркало пов'язується зі школою: призначення школи - в дарування людині радості самопізнання. Закон, що вступив під її покров пізнає, на що він здатний, до чого придатний. Школа відкриває приховану в людині духовність; вона показує йому себе самого, і в цьому відношенні ідеальна школа - дзеркало.
Далі. Дзеркало зв'язує людину з людьми. Людина, що опинилася в повній самоті, в скиту, на безлюдному острові, не буде мати потребу в дзеркалі, а в ту хвилину, коли він все ж таки забажає подивитися на себе в випадково опинився під рукою уламок або просто в струмок, він вже буде придивлятися до себе в складі якогось співдружності, безлічі: дивлячись у дзеркало, ми дивимося на себе і своїми власними очима, і очима інших. І ми вже прислухаємося до думки суспільства про себе.
Дзеркало в світовій літературі - величезна тема. У Гоголя вона повернута специфічно, оригінально. Відображення одного предмета, явища природи в іншому, скажімо, відображення лісів і водної гладі; портрет або власне дзеркало - мотиви, не залишають гоголівських оповідань. Монолог, який виголошує перед дзеркалом красуня Оксана в «Ночі перед різдвом»; зловісна роль дзеркала в повістях «Вій» та «Ніс»; дзеркало, в яке виглядає новоспечений генерал в «Шинелі» або Павло Іванович Чичиков у «Мертвих дуглах» ... Мотив дзеркала шириться. Він - у «Портреті», що розповідає про те, як з рами портрета-дзеркала виходить старий-лихвар. А що скуповує заповзятливий Чичиков? Скуповує він записані на папері імена померлих мужиків, їх дзеркальні відображення. І виходить, що кожний мужик теж начебто оживає, стає ожівшім портретом. Тут знову відкривається подібність-відмінність Гоголя і Пушкіна, літературного сусіда його.
Дзеркало - чи не повноправний герой «Казки про мертву царівну ...» Одружився цар з красунею, а в придане їй дано було казала дзеркало. І дзеркало слебезувало цариці, що вона, мовляв, «наймиліший, всіх рум'яної та понад».
* І цариця реготати,
* І плечима знизувати,
* І підморгувати очима,
* І пріщелківать перстами,
* І крутитися подбочась,
* Гордо в люстерко дивлячись.
Дзеркало у Пушкіна вписується в історію про казкову оборотності живого і мертвого: убита, убієнних буде сердешна царівна, підступна цариця восторжествує. Але мертва царівна виявиться все ж живий, а жива цариця ... Якраз вона-то з самого початку як би мертва, і кривляння її перед дзеркалом - кривляння неживого, що намагається переконати себе й інших у тому, що жваво воно: влада цариці над царівною - влада мертвого над живим.
Прямих ліній, що ведуть від казок Пушкіна до «Мертвих душ», можливо, й ні. Але єдність речового світу двох сучасників безсумнівно: дзеркало у Гоголя - річ-віщунки, річ-педагог і вже у всякому разі річ-оптиміст. Навіть і в світі мертвих нагадує воно про життя, про її незнищенність: мужики-то начебто померли, а відображення їх як ні в чому не бувало живуть на землі.
Та й у світі живих, благополучно живих - суцільно дзеркальність: дядько Митяй - відображення дядька Міняя; дама, приємна в усіх відношеннях - відображення дами просто приємною. Добчинський - відображення Бобчинський, Бобчинський - Добчинський. І, нарешті, вся комедія Гоголя «Ревізор» уподібнюючи якогось гігантського дзеркала. І в остаточному тексті її в 1842 році з'явився епіграф, якого спочатку не було: «На дзеркало Нема чого нарікати, коли пика крива».